РОЛЬ СВЯЩЕНИКА В АРМІЇ.

Христос Спаситель, проповідуючи на землі Слово Євангелія, чітко визначив, що існує Царство Боже і царство світу цього. І ми не маємо права змішувати їх, бо кожне з цих царств має свою особливу ідеологію, свої закони і порядки. В Царстві Божому центр –це особистість, в царстві світу цього – колектив, тобто суспільство, народ; в Царстві Божому головне – майбутнє вічне життя, у царстві світу цього – теперішнє, земне буття. Але, не дивлячись на це, не можна сказати, що ці два царства знаходяться у непримиримій протилежності. Вони навпаки доповнюють одне одного і можуть поряд існувати. Так існує Церква і військо. Церква – як така, що перероджує душі, вища духовна організація, військо – як гілка державної влади, утримує зло силою. Але при цьому і Церква і військо служать спільному ділу, різними шляхами, але підходять до однієї і тієї ж мети: примноження добра і обмеження зла. Істинна Церква християнізує, приєднує до свого тіла, просвітлює і преображає членів держави з усіма її законами і формами життя, з усіма її функціями, управлінням і структурою. Таким чином, християнин являється громадянином двох царств – Божого і кесаревого. Відповідно до цього обов'язки повинен виконувати стосовно обох. Цього навчав Христос: „Віддавайте кесареве кесареві, а Боже – Богові” (Мф. 22, 21), а святий апостол Павло каже: „Нехай кожен лишається в званні такому, в якому покликаний був” (1 Кор. 7, 20). Пастирі Церкви зобов'язані бути в армії. Тут вони необхідні з багатьох причини. По-перше, військо – це частина великої пастви Церкви Христової і окормлення її таке ж необхідне, як і будьякої парафії. Тому тут пастир виступає як звершувач богослужіння, як духівник, що оберігає військовослужбовців від відчаю, суму, жорстокості, озлоблення, запеклості та багатьох інших пороків, що легко розвиваються під впливом різних умов військового середовища. Також пастир повинен підтримувати у військових почуття обов'язку, що являється головною і важливою ознакою людини – громадянина і християнина. Пастирське піклування про живих і здорових військових, окрім звершення для них богослужінь, також повинно виражатися в уважному відношенні до їхніх духовних запитів і переживань, у проповідях з церковної кафедри, у духовних розмовах з ними, у забезпеченні їх відповідними книгами і брошурами. Сьогодення з його реаліями змушує нас визнати ту велику потребу у досвідчених і духовних пастирях в середовищі військових, яка спостерігається. Перед пастирем у війську стоїть завдання запобігти моральній деградації військовослужбовців внаслідок згубного буде мати позитивне значення не лише в сфері духовного розвитку військових, але і у створенні таких Збройних Сил, де підкорення правді Божій стане вище підкорення будь-яким людським законам. Пастир повинен дати військовим усвідомлення того, що боротьба зі злом повинна бути правильною, щоб самій не стати злом, що не слід змушувати себе добивати полоненого, гвалтувати жінку, допитувати ворога, навіть якщо цього від тебе вимагають. Прикладом із житій святих, які поєднували військову службу і християнську мораль, свідчать про можливість втілення ідеї християнізації війська сьогодні.